Варіативність та особистісна орієнтація сучасної освіти потребують змін у теорії й методиці навчання іноземної мови в середніх навчальних закладах, змін у технологіях навчання на всіх ступенях. Зростає питома вага методик, які сприяють формуванню практичних навичок пошуку й аналізу інформації, самонавчанню, самоорганізації, досвіду відповідального вибору та поведінки, становленню ціннісних орієнтацій.

У зв'язку з цим коло вимог до особи вчителя іноземної мови, визначене не тільки кваліфікаційною характеристикою, а й змінами в суспільстві, зростає, і на практиці відповідати цим вимогам стає все важче.

Сучасні методики оцінювання вчителя іноземної мови висовують до них багато вимог. Мабуть, найбільш важливими серед них є такі, як:

Остаточно компонентний склад професійної компетенції як стандартний модуль ще не оформився, оскільки продовжує бути предметом наукових дискусій, але компонент «методична компетенція» виділяється всіма дослідниками цієї проблеми.

Згідно з українською цільовою комплексною програмою «Вчитель» методичний компонент кваліфікаційної характеристики сучасного вчителя іноземної мови включає такі вимоги до його теоретичного та практичного рівня.

Теоретичний рівень

Учитель іноземної мови повинен знати та розуміти основні етапи розвитку методики викладання іноземних мов та основи теорії формування комунікативної компетенції учнів:

Практичний рівень

Учитель іноземної мови повинен уміти реалізувати:

Зрозуміло, що для успішного виконання вищезазначених функцій треба не тільки володіти курсом методики навчання іноземних мов, а й стежити за змінами, які відбуваються в нашій національній системі освіти, за конкретними завданнями, які постають перед сучасною школою.

Сьогодні, наприклад, мова йде про особистісно зорієнтовану освіту. Отже, ми повинні керуватись у своїй діяльності її сутнісними ознаками, такими як:

Ми повинні розуміти здійснення переходу від освіти як «передачі знань» до продуктивного навчання, коли прирощення знань відбувається через процес створення учнем власних творчих продуктів, переходу від школи готових книжних рішень до школи, в якій закладаються підвалини знань і вмінь їх практичного використання, потреба в саморозвитку та інноваційній діяльності, спроможності реалізувати бажання адміністратора школи, учителя, учня через систему міжшкільної комунікації.

Сьогодні треба використовувати всі можливості, які з'явилися завдяки тому, що актуальності набуває поняття компетентності учня, що визначається багатьма чинниками, оскільки саме компетентності, на думку багатьох міжнародних експертів, є тими індикаторами, що дозволяють визначити готовність учня, випускника до життя, його подальшого особистого розвитку й до активної участі в житті суспільства.

Мова йде також про освітню компетенцію, яка припускає засвоєння учнем не відокремлених одне від одного знань і вмінь, а оволодіння комплексною процедурою, в якій для кожного виділеного напряму наявна відповідна сукупність освітніх компонентів, що мають особистісно-діяльнісний характер.

Наприклад, компетентність під час навчання предмета «іноземна мова» передбачає:

Сьогодні ми є свідками того, що Інтернет - навчання починає превалювати практично на всіх рівнях здобуття освіти. Відповідно в нашу професійну підготовку поступово входить ще одна компетенція - оволодіння основами інформаційних технологій та методика їх використання у викладанні іноземних мов. Зрозуміло, що вчитель іноземної мови повинен готуватися до виконання нових навчальних програм цієї перспективної форми організації навчання, а для цього він повинен буде підготувати цілий комплекс різноманітних навчальних матеріалів, що сьогодні визначають як «портфоліо», або «інформаційний пакет».

Головна мета навчання іноземної мови полягає у формуванні в учнів комунікативної компетенції, яка дозволяла б їм здійснювати спілкування в усній та писемній формах у межах сфер і тем, визначених програмою.

Комунікативна компетенція є основою комунікативного підходу до вивчення іноземних мов. Оскільки оволодіння мовленнєвою сферою іноземної мови відбувається завдяки комунікації, то ми повинні розглянути засади комунікативного методу.

Комунікативний метод володіння іноземних мов базується на тому, що процес навчання є моделлю комунікації.

Комунікативний метод навчання мовленнєвої діяльності включає п’ять принципів:

1)       принцип мовленнєво – розумової діяльності;

2)       принцип індивідуалізації при керівній ролі його особистісного аспекту;

3)       принцип функціональності;

4)       принцип ситуативності;

5)       принцип новизни.

Комунікативна спрямованість навчання – передумова успіху в практичному оволодінні учнями англійською мовою, при цьому ми постійно шукаємо нові активні способи й форми навчальної діяльності учнів на уроці, а саме: як організувати навчальний процес, щоб учні були здатні використовувати іноземну мову як під час спілкування в реальних життєвих ситуаціях, так і для набуття знань, щоб вони були здатні орієнтуватися в соціокультурних аспектах країни, мова якої вивчається.

Практика багатьох науковців показала, що цьому значною мірою сприяє атмосфера колективного спілкування, організованого на основі комунікативних ситуацій. Ситуації стимулюють учнів до комунікативно–вмотивованого виконання мовленнєвих дій, а спілкування в таких ситуаціях дає учням змогу засвоїти свідомо іншомовний матеріал. Потрібне спілкування – емоційно забарвлене, пронизане переживаннями, воно приносить радість, зацікавленість і створює передумови успіху як у навчанні, так і в повсякденному житті.

У навчальному процесі використовуються як природні, так і спеціально створені (штучні) мовленнєві ситуації. При цьому слід зауважити, що в структурному відношенні вони, по суті, однакові.

Суттєва відмінність полягає в тому, яка мотивація закладена в їх основу – реальна або умовна. Якщо вдається створити наближено природну мовленнєву ситуацію в класі, то це означає, що вдається створити передумови для формування особистісного ставлення учня до предмета. Отже, з одного боку необхідно враховувати інтереси самих учнів, а з другого – вибір предмета має бути адекватним. Напевно, це і є головним у створенні наближеної природної мовленнєвої ситуації на уроці.

Співвідношення етапів формування мовленнєвих умінь та типів ситуацій:

Навчально-виховний процес здійснюється з опорою на такі теоретичні положення (принципи).

1. Принцип комунікативної спрямованості навчання забезпечує таку організацію навчального процесу, який веде до належного рівня практичного володіння іноземною мовою в усній і писемній формах. Слід приділяти багато уваги роботі учнів в парах, трійках та ланцюжком. Учням бажано давати "завдання контрольованого говоріння”, в яких вони навчаються починати розмову, використовуючи ініціативну репліку, правильно і швидко реагувати на ініціативну репліку співрозмовника та підтримувати бесіду.

2. Принципи ситуативності та тематичної організації навчального матеріалу створюють умови для адекватної реалізації ідеї комунікативності. За змістом оволодіння мовою відбувається у межах тем, визначених програмою, а основною формою організації спілкування вважається мовленнєва ситуація. Спілкування дітей слід будувати відповідно до ситуацій наступних сфер спілкування:
- соціально-побутова сфера спілкування (родина уподобання членів родини, їх професії, допомога старшим, сімейні традиції;
- будинок і квартира, домашні обов'язки, уподобання; тварини;
- освітня сфера: школа, розклад занять, навчальні предмети, розпорядок дня, канікули;

3. Принцип діяльнісного характеру навчання, що передбачає цілеспрямоване оволодіння мовленнєвими діями з метою їх подальшого використання для розв'язання певних комунікативних завдань, забезпечуючи таким чином мовленнєву взаємодію учнів, характерну комунікативному підходу до навчання.

4.Принцип соціокультурного спрямування навчального процесу, який забезпечується відповідними автентичними матеріалами (текстами, ілюстраціями тощо).

5. Принцип домінуючої ролі вправ і завдань підкреслює специфіку оволодіння іноземною мовою як навчальним предметом відповідно до того, що основним має бути досягнення належного рівня сформованості навичок і вмінь шляхом організації інтенсивної тренувальної діяльності. Відповідно до комунікативно орієнтованого підходу до навчання іноземних мов пріоритет надається комунікативно спрямованим завданням і вправам, які забезпечують оволодіння мовою як засобом спілкування. Проте це не означає, що у навчальному процесі ігноруються мовні вправи, які сприяють засвоєнню нормативного мовлення у фонетичному, лексичному і граматичному аспектах. Відповідно до чинних умов навчання такі вправи мають бути комунікативно спрямованими, відігравати допоміжну роль і, зазвичай, використовуватись у контексті з комунікативними завданнями і бути підпорядкованими їм.

Оволодіння іншомовною граматикою повинно відбуватися спочатку в усному мовленні на основі мовних зразків. Введення граматичних структур слід починати з показу форми, значення й вживання граматичної структури. Тренування бажано проводити спочатку усно в тренувальних вправах, що включають відтворення готового зразка, підстановку у ньому нових елементів, трансформацію і репродукцію. Такі вправи повинні бути направлені на інтереси учнів і носити комунікативний характер.

6.Принцип взаємопов'язаного навчання видів мовленнєвої діяльності враховує спільні психологічні механізми, спирається на використання максимуму відповідних аналізаторів для досягнення належного рівня сформованості навичок і вмінь.