З полтавською землею життя поета поєднав так званий період «трьох літ» – 1843-1846, 1859 роки. Тут Тарас Григорович написав чимало творів і намалював не одну картину. Наприклад, у повісті «Близнята» Полтава згадується близько 30 разів. Саме на Полтавщині відбувається дія поеми «Наймичка», написані вірші «Сліпий», «Великий льох», «Холодний Яр», «Псалми Давидові», «Минають дні, минають ночі», «Маленькій Мар'яні».

   Історик Сергій Доценко у своїх наукових працях згадує, що у 1843 році Тарас Шевченко відвідав батьківський маєток полтавського письменника Євгена Гребінки, з яким добре товаришував. Маєток знаходився недалеко від Пирятина. У працях дослідника О. Афанасьєва-Чужбинського згадується, що поет відвідав і село Мойсівці тодішнього Пирятинського повіту. Власниця місцевого маєтку влаштовувала двічі на рік бали, на яких Тарас Шевченко бував неодноразово. Пізніше у листах до знайомих він згадував веселі вечори у маєтку, розмови про культуру, становище кріпосних селян.

У серпні 1843 року Тарас Григорович прибув до міста Лубни. На той час, як говорив сам поет, він «повністю розчарувався у панах і відвідував лиш небагатьох». Шевченка запросили на обід до місцевого пана, офіцера Федора Трепова. Прийшовши до будинку, поет побачив стомленого служника, який дрімав у передпокої. Господар теж це помітив, що його слуга спить, і жорстоко покарав його. Тарас Григорович, не прощаючись, розвернувся і вийшов з дому. Пан просив його повернутися, але Шевченко навіть не захотів говорити.

   Відомо, що Тарас Шевченко працював співробітником Археографічної комісії, вів «Археологічні нотатки». Описував історичні пам'ятки, місця, де бував. Зокрема писав про старі укріплення у Лубнах.

   Часто Тарас Шевченко відвідував маєток панів Закревських у селі Березова Рудка Пирятинського повіту. Уперше приїхав із Яготина влітку 1843 року. У селі часто зустрічався з Софією Закревською, яка на той час була відомою російською письменницею. Вони знаходили цікаві спільні теми, які хвилювали обох. Господарем Березової Рудки був Платон Закревський, духовно обмежена і жорстока людина. За історичними даними, він шмагав кріпаків на власній конюшні. Пан Закревський мав красуню-дружину. Ганна Закревська була молодшою від чоловіка на двадцять років. Тарас Шевченко захопився  її вродою. Він намалював портрет Ганни, присвятив вірші «Якби зустрілися ми знову», «Г.З».

У Березовій Рудці Шевченко також заприятелював з художником-кріпаком А. Третячевським. Саме у цьому селі зародилися перші рядки поеми «Кавказ»:

За горами гори, хмарою повиті,

Засіяні горем, кровію политі.

   Письменник любив спілкуватися з селянами та панськими дворовими. Зберігся історичний факт, що поет подарував одному панському козачкові «Кобзар» із власним підписом. У 1960 році у Березовій Рудці відкрито музей Шевченка, у якому знаходиться понад 300 експонатів. У 1961 році на колишньому будинку панів Закревських встановили меморіальну дошку з написом: «У цьому будинку в 1843, 1845, 1846 роках перебував великий український народний поет Т. Г. Шевченко».

У селі Решетилівка Тарас Шевченко зупинявся у будинку пана Попова, деспотичної й владолюбної людини. Пан мав велику бібліотеку, де зберігалися різні документальні матеріали та книги з історії України. Сучасники Шевченка у своїх спогадах згадують, що поет уважно вивчав їх, цікавився минулим своєї батьківщини. У Решетилівці Тарас Григорович виконав два малюнки, які так і називаються «У Решетилівці». Деякі історики схиляються до думки, що поет не дуже був прихильний до пана Попова, хоча той дозволяв користуватися книгами і радів товариству з досить уже відомим на той час автором.

   У липні 1845 року Тарас Шевченко відвідав Іллінський ярмарок у Ромнах. Звідти через Лохвицю і Миргород поїхав до села Василівка, що поблизу Хорола. Проте був обурений жорстоким поводженням із кріпаками паном Родзянкою і перебрався до села Веселий Поділ, батьківщини ще одного нашого земляка – Леоніда Глібова. Тут Шевченко намалював акварельний портрет дворічного сина місцевого поміщика, познайомився з учителем та композитором Венцеславом Єдлічкою. З Веселого Подолу навідувався до Хорола, Заїчинців, Вишняків. Але з поміщиком Веселого Подолу Тарас Григорович спільної мови не знайшов і одного дня покинув маєток, коли всі спали. Причиною такого вчинку став ляпас, якого панський дворецький дав хлопчикові-служці у присутності поета. Простий народ, який потерпав від сваволі панів, Тарас Шевченко називав «раби німі», а панів – «катами, людоїдами». Недаремно ставлення панів до простих людей, «кріпаків» посіло значне місце у творчості кобзаря.

Улітку 1845 року поет відвідав Старі Санжари, Прилуки, Хорол та інші населені пункти. У жовтні 1845-го - Миргород, де написав вірші «Не женися на багатій», «Не завидуй багатому». Поблизу було село Злодіївка (тепер село Псільське Великобагачанського району), туди поет любив приїжджати купатись. Під час перебування в Полтаві Шевченко намалював хату нашого славетного земляка – Івана Петровича Котляревського. Пізніше присилав до полтавських недільних шкіл свій «Буквар». У 1859 році побував у Гадячі.

   Деякі дослідники біографії Тараса Шевченка схиляються до думки, що той відвідував у 1845 році село Василівку Полтавського повіту (тепер це село Гоголеве Шишацького району). Начебто поет зустрічався з матір'ю письменника Миколи Гоголя, творчість якого високо цінував. Навіть намалював портрети його друзів, ілюстрацію до повісті Миколи Гоголя «Тарас Бульба». У селі змалював краєвид із церквою «У Василівці». Але скептики вважають, що малюнок виконано в іншому однойменному селі Хорольського повіту (тепер Семенівський район).

   Один із найвідоміших віршів Тараса Шевченка -«Заповіт». Після смерті поета твір поклали на ноти, він став народною піснею, символом нескореного українського духу. Тарас Шевченко написав його у грудні 1845 року у місті Переяслав Полтавської губернії. На той час він перебував у будинку лікаря Андрія Козачковського. Рядки були навіяні тяжкою хворобою, яка нещадно підкошувала сили поета. Уперше вірш був надрукований у 1859 році під назвою «Думка». Повністю «Заповіт» з'явився у «Кобзарі» у 1907 році. Текст вірша у 60-х роках XIX століття на музику поклали Микола Лисенко і Микола Вербицький. У 70-х роках музику до вірша написав полтавський композитор Гордій Гладкий. «Заповіт» належить до шедеврів світової поезії, перекладений майже на всі мови світу.

   У 1918 році у Ромнах на Полтавщині скульптор Іван Кавалерідзе звів перший в Україні монументальний пам'ятник Тарасу Шевченку. Через вісім років пам'ятник великому поету було відкрито у Полтаві. Погруддя Тараса Шевченка споруджено у багатьох містах та селах Полтавщини. А на околиці Полтави досі росте дуб, посаджений на знак пам'яті про поета у травні 1861 року.