Удосконалення методичної майстерності –

                                                                       це передусім самоосвіта, особисті ваші зусилля,

                                                      і в першу чергу культури мислення.

В.Сухомлинський 

            Зростання педагогічної компетентності викладачів неможливе без системної самостійної роботи над власним професійним вдосконаленням. Це твердження не відкриває жодних Америк, тому що прагнення до знань та психологічна готовність навчатись протягом всього життя є безперечною гарантією професійного становлення будь-якої людини і, тим більше, педагога. Але досягнення педагогічного Евересту потребує природних нахилів і здібностей, енергії, максимальних особистих зусиль, величезної працездатності ї, найголовніше, бажання. Вагомими кроками на шляху досягнення професійних висот є атестації, що їх, відповідно до Типового положення про проходження атестації педагогічними працівниками України, проходять педагогічні працівники кожні п’ять років.

Спілкування з педагогічними працівниками демонструє, що, на жаль, атестація сприймається багатьма як обтяжливий процес, сумнівний у своїй доцільності. Як зробити ці кроки впевненими, необтяжливими, активними і бажаними, як досягти якомога кращих результатів у міжатестаційний період? Відповідь на це запитання, на нашу думку, полягає у тому, щоб правильно організовувати самоосвітню діяльність педагога.

Якщо погодитися з точкою зору відомого радянського педагога І.Я.Лернера, то зміст освіти визначається як педагогічно-адаптований соціальний досвід, що складається з 4-х компонентів:

·        знання про природу, суспільство, техніку, мислення, способи діяльності, засвоєння яких забезпечує формування світогляду, методологічний підхід до пізнавальної та практичної діяльності;

·        досвід здійснення відомих способів діяльності, який втілюється у  навичках і уміннях особистості;

·        досвід творчої діяльності, який втілений в особливі інтелектуальні процеси;

·        досвід емоційно-ціннісного ставлення до світу, людей, один до одного.

Відтак, самоосвітня діяльність педагога – це діяльність, спрямована на удосконалення всіх чотирьох перелічених компонентів освіти. Вона залежить від багатьох факторів, але, насамперед, від стартового інтелектуального  потенціалу (базові знання, науково-теоретична підготовка, методична підготовка тощо) та  професійних освітніх потреб. 

«Педагогічний словник» визначає поняття «самоосвіта» як  «цілеспрямовану пізнавальну діяльність, керовану самою особистістю; придбання систематичних знань у будь-якій галузі науки, техніки, культури, політичному житті й т.д.». Зрозуміло, що питання самоосвіти покладається, у першу чергу, на самого педагогічного працівника.

Але для того, щоб потреба в самоосвітній діяльності стала внутрішнім чинником, необхідна висока самоорганізація особистості. Головними мотивами на цьому шляху стають здорові амбіції педагогів, розвинений емоційно-вольовий механізм щодо подолання труднощів, бажання позбавитися слабких сторін своєї діяльності та не зупинятися на досягнутому. Таким чином, на перше місце стає індивідуальна форма самоосвітньої діяльності, до структури якої органічно входять такі компоненти, як самооцінка, самоорганізація, самокритичність, самоконтроль, саморозвиток.

Якою б високою не була здатність педагога до самоосвіти, не завжди цей процес реалізується на практиці. Причини цього явища, які найчастіше називають освітяни, - це відсутність часу, брак джерел інформації, недостатність стимулів, внутрішнього потягу до творчої діяльності. Дійсно, навчити творчості практично неможливо, але спонукати педагогів зробити кілька кроків у своєму професійному розвитку можна. Для цього необхідно створити такі умови, які допоможуть «включитися в процес», тоді для більшості це стане способом життя.

Результативність самоосвітньої діяльності залежить великою мірою від процесу її управління, який передбачає:

·        під час підготовки – з'ясування мети діяльності, визначення завдань і планування роботи;

·        під час здійснення – організацію діяльності, аналіз ходу процесу і його корекцію;

·        під час підведення підсумків – аналіз ефективності зробленого, визначення нових завдань.

Велика роль у цьому відводиться методичній службі навчального закладу, яка повинна взяти на себе керівництво самоосвітньою діяльністю педагога. Системна робота з організації самоосвіти починається з аналітичної роботи, тобто з діагностики. Це дозволяє виявити як слабкі, так і сильні сторони психолого-педагогічної та загальнокультурної готовності педагогів до самоосвіти. Сучасна педагогіка дає широкий спектр форм і методів діагностики рівня педагогічної майстерності (анкети, опитувальники, тести), які допомагають визначити рівень педагогічної майстерності.

На основі результатів діагностування методист використовує такі форми та методи роботи з педагогічними працівниками:

·        індивідуальні бесіди з педагогами про основні напрямки їх самоосвіти;

·        спільне обговорення методів вивчення важливих розділів і тем програми;

·        розробка окремих рекомендацій з метою підвищення педагогічної ефективності уроків та занять;

·        надання допомоги в узагальнені власного досвіду;

·        стимулювання до науково-дослідницької роботи;

·        ознайомлення з літературою з питань самоосвіти та самовдосконалення, а також новинками психолого-педагогічної літератури;

·        проведення групових та індивідуальних консультацій;

·        систематичне підведення підсумків самоосвітньої роботи педагога (співбесіди, звіти на педрадах і засіданнях метод об’єднань);

·        визначення завдань і змісту самоосвіти на новий навчальний рік;

·        аналіз якісних підсумків навчально-виховного процесу.

Методист також зобов’язаний допомогти педагогічному працівнику спланувати свою самоосвітню діяльність. План повинен містити: мету діяльності; завдання, які ставить перед собою педагог на кожному етапі своєї роботи; термін роботи; форми самоосвіти; очікувані результати; перелік літератури, яку планується опрацювати.

Педагогічному працівнику необхідно допомогти також у виборі раціональних способів збереження інформації. Матеріал, зібраний в процесі самоосвіти, доцільно систематизувати й зберігати у вигляді карток, тематичних папок, особистого педагогічного щоденника. Важливе значення в процесі самоосвітніх знань має вміння складати конспекти, тези прочитаного, розгорнутий план та анотацію.

Самоосвітня діяльність педагога відображається в портфоліо, основне призначення якого – продемонструвати професійне зростання. Недаремно його називають досьє успіхів.

         Пропонуємо алгоритм роботи методиста щодо організації самоосвіти педагогів. Він складається з п’яти послідовних етапів:

1.     Установчий. На цьому етапі необхідно допомогти педагогу у виборі мети діяльності, виходячи з методичної проблеми закладу та його власної, а також створити відповідній настрій до роботи.

2.     Навчальний. Методист допомагає педагогу знайти необхідну методичну та психолого-педагогічною літературою.

3.     Практичний. Добір та аналіз матеріалів, їх обговорення. Ознайомлення з відповідним досвідом колег.

4.      Експериментальна діяльність. Викладач (майстер в/н) впроваджує набуті знання та вміння у власну педагогічну діяльність.

5.     Підсумковий етап. Педагог узагальнює свою роботу, з допомогою методиста оформлює результати самоосвітньої діяльності, визначає перспективи.

З метою коригування самоосвітньої діяльності методист повинен відвідувати і аналізувати разом з педагогом проведені уроки, рецензувати підготовлені доповіді, методичні розробки, аналізувати виступи педагогів на семінарах, конференціях, педрадах, засіданнях методичних об’єднань. Це дає змогу впливати на результативність самоосвітньої діяльності педагогів, вчасно вносити корективи.

У методичному кабінеті на допомогу педагогам повинен формуватися банк матеріалів: списки рекомендованої для самостійного опрацювання літератури; матеріали з ППД; варіанти планів з самоосвіти; тексти доповідей; зразки рефератів; новинки психолого-педагогічної літератури тощо.

Адміністрації закладу необхідно створити максимально сприятливі умови для плідної самоосвіти педагога. Це передбачає наявність у розкладі  педагога методичного дня, обладнання змістовного методичного кабінету, який є організуючим центром методичної роботи з педагогічними працівниками.

При організації самоосвітньої діяльності неприпустимо формально  ставитися, висувати однакові вимоги до викладача-початківця та викладача із стажем. При переході педагогічних працівників від однієї кваліфікаційної категорії до іншої методична служба будує самоосвітню роботу з удосконалення рівня професійної майстерності згідно з результатами атестації. На кожному наступному етапі зміст та результати роботи значно відрізняються від попереднього.

Зазначимо, що показниками ефективності педагогічної самоосвіти є, насамперед, якість організованого педагогом навчально-виховного процесу та його професійно-кваліфікаційне зростання.

Щодо методів вимірювання результативності самоосвітньої діяльності педагогів, то основні з них такі:

·        якість знань учнів з предмету;

·        результативність участі учнів у конкурсах, олімпіадах, якість кваліфікаційних та дипломних робіт;

·        поширення досвіду роботи педагога: публікації в періодичних виданнях, виступи та творчі звіти на педагогічних радах, засіданнях методичних об’єднань, науково - практичних конференціях та педагогічних читаннях;

·        відкриті уроки та заходи в ПНЗ на обласному та всеукраїнському рівнях;

·        підготовка навчально - методичних та методичних рекомендацій посібників, випуск збірок;

·        розробка пакету тестового матеріалу в електронних оболонках;

·        розробка електронних уроків, посібників;

·        створення особистої предметної web-сторінки;

·        розробка авторських робочих навчальних програм.

У системі внутрішнього контролю за самоосвітньою діяльністю передбачається три основні його види:

1.     Попередній. Він здійснюється на початку навчального року, коли педагоги складають плани самоосвіти. Своєчасні поради та рекомендації методиста допоможуть педагогу зосередити увагу на головних напрямках свого самовдосконалення.

2.     Поточний. Протягом навчального року аналізуються відвідані уроки, проведені виховні заходи, контрольні роботи тощо. Вивчається творча лабораторія педагога. Методист допомагає осмислити та обґрунтувати  вдалі моменти в роботі, а разом з тим – виявити недоліки в роботі, певні труднощі, проаналізувати причини їх появи. Кваліфікована допомога, надана на підставі аналізу роботи педагогічного працівника, надихає його на цілеспрямовану творчу самоосвітню діяльність.

3.     Підсумковий. Здійснюється наприкінці навчального року. Частіше за все відбуваються у формі бесіди з педагогами.

Сподіваємося, що запропонований підхід до організації самоосвітньої діяльності педагогічних працівників допоможе методистам ПТНЗ визначити перспективу своєї діяльності щодо її координації та підтримки. 

Рекомендована література:

1. За ред. І.П. Зерона. Неперервна професійна освіта: проблеми, пошуки, перспективи.: К. - Вінол, 2000.-636 с.

2. Маслікова І. Модель педагогічного керівництва самоосвітньою діяльністю педагогів у системі методичного менеджменту.//Управління школою, № 11, 2004.: «Основа».

3. Назар В.М. Методична робота з педагогічними працівниками у міжкурсовий період// Управління школою, №34, 2003.: «Основа».

4. Пехота О.М., Кітенко А.З., Лаборський О.М. Освітні технології.: К. - АСК, 2000. - 225 с.

5.     Радченко А.Є. Професійна компетентність учителя.: Х. - «Основа», 2006. - 126 с.