|
«Все, що знаходиться у взаємному зв’язку,
повинно
викладатися у такому ж зв’язку»
Я.А.Коменський
Загально відомим є твердження, що професійно-технічна освіта спрямована
не тільки на формування професійних знань, умінь, навичок, а й на розвиток
духовності, культури, мислення. Культурний рівень майбутнього працівника
характеризується необхідними знаннями, уміннями та навичками в галузі духовної
культури, набутими в процесі освіти, а
також самостійно.
Сучасному кваліфікованому робітнику знання основ наук
необхідні як для загального розвитку, так і для того, щоб успішно володіти
новою технікою і технологією, теоретично осмислювати виробничі процеси й
операції, вільно орієнтуватися у інноваціях, вміти застосовувати ці знання та
вміння. Знання з математики, фізики, хімії, біології тощо потрібні не тільки як
база для оволодіння спеціальними знаннями. Вони стають важливою кваліфікаційною вимогою до робітників багатьох
сучасних професій. Таким чином, гостро постає питання про підвищення якості
загальноосвітньої підготовки учнів ПТНЗ.
Сучасним фахівцям необхідні не лише спеціальні знання,
вміння, навички, які вони опановують у процесі вивчення професійно орієнтованих
предметів, а й глибокі загальноосвітні знання й уміння. Саме тому важливим
принципом організації навчання у ПТНЗ є забезпечення оптимального поєднання професійно-технічного і
загальноосвітнього циклів при збереженні
самостійної системи кожного з них. Особливу
роль відіграє при цьому професійна спрямованість викладання
загальноосвітніх предметів, а також забезпечення міжпредметних зв’язків у навчальному
процесі, тобто взаємна узгодженість
змісту навчальних дисциплін, зумовлена системою наук і
навчально-виховними цілями.
З одного боку, загальноосвітній цикл у навчальних закладах профтехосвіти є
величиною визначеною, тому що зміст загальної освіти для навчальних закладів,
що її забезпечують, однаковий. З іншого боку, кожен професійно-технічний
навчальний заклад, в залежності від специфіки напряму підготовки кваліфікованих
працівників, повинен будувати процес вивчення загальноосвітніх предметів
відповідно до потреб тієї чи іншої професії, яку опановують учні.
Розмаїття професій не дозволяє відобразити в програмах
вимоги кожної з них до професійної підготовки учнів. Тому професійно значущий
матеріал у кожному конкретному випадку мають добирати методичні комісії та самі
викладачі, базуючись на власному педагогічному досвіді.
На жаль, нерідко можна спостерігати ситуацію, коли
забезпечення міжпредметних зв’язків
розглядається викладачами ПТНЗ тільки як формальна вимога адміністрації, яку
певним чином треба виконувати. Зрозуміло, що за такого підходу про якість
професійного спрямування викладання загальноосвітніх предметів говорити не
варто.
Принцип професійної спрямованості є ключовим у
педагогіці, однак розуміють його по-різному. Наприклад, Г.С.Гуторов під
професійною спрямованістю дисциплін загальноосвітнього циклу розуміє «теорію
зв’язку основ наук із професійною підготовкою учнів», а А.Я. Кудрявцев вважає,
що «основний зміст цього принципу виражає необхідність органічного поєднання
загальної та професійної освіти і забезпечує цілеспрямоване навчання учнів
застосуванню отриманої системи знань у галузі набуття відповідної професії». Як
бачимо, професійну спрямованість трактують як різновидність міжпредметних
зв’язків, підкреслюючи технічний і технологічний зміст трудової діяльності.
Принцип професійної спрямованості – це таке
використання педагогічних засобів (змісту, форм, методів навчання), які,
забезпечуючи засвоєння учнями мінімуму знань, вмінь та навичок, водночас
сприяють розвитку ціннісного і разом з тим цілісного за характером уявлення про
певну професію.
Для реалізації професійної спрямованості в навчальному
процесі необхідно:
1) у процесі вивчення
загальноосвітніх дисциплін розкривати сутність явищ, законів, положень науки,
супроводжувати конкретними принципами їхнього використання в професії, що
вивчається (у техніці, технології, інструментах, прийомах і методах роботи);
2) у процесі професійної
підготовки розкривати закони, принципи і положення науки, які є основою
техніки, технології виробництва, інструментів, професійних умінь та навичок, що
вивчаються;
3) під час вивчення курсів з
фізики, біології, хімії та інших дисциплін систематично пропонувати для
розв’язання задачі і завдання виробничого змісту відповідно до професій, що їх
опановують учні;
4) у процесі вивчення
загальноосвітніх та загальнотехнічних предметів розкривати особистісну і
суспільну значущість політехнічних знань і умінь для найповнішого оволодіння технологією,
складними спеціальностями, професійною майстерність, враховувати зв’язок
принципів професійної спрямованості і проблемності як умову розвитку здібностей
учнів до технічної творчості і раціоналізації.
Досягнення професійної спрямованості у практиці викладання
загальноосвітніх предметів можна здійснювати різними шляхами:
·
конкретизацією
теорій, явищ і процесів під час вивчення курсу тієї чи іншої науки, використовуючи
навчальний матеріал спеціальних предметів;
·
показом практичного
використання в даній професійній діяльності знань, отриманих під час вивчення
загальноосвітніх предметів;
·
складання
задач з професійно спрямованим змістом,
виконанням розрахунків, пов’язаних з майбутньою професійною діяльністю
учнів;
·
використання
діафільмів, кіно, відеофільмів із загальноосвітніх предметів з ілюстрацією в
них наступності та взаємозв’язку основ наук і професійних знань відповідно до
профілю навчального закладу.
Незважаючи на серйозність проблеми, у вітчизняній
методичній літературі практично відсутні науково – обґрунтовані методичні рекомендації з розробки та
застосування дидактичних матеріалів з урахуванням профілів професійно-технічних
навчальних закладів. Це породжує невідповідність між необхідністю застосовувати
дидактичні матеріали з професійною спрямованістю на уроках загальноосвітніх
предметів й недостатньою розробленістю як самих засобів, так і методики їх
застосування у навчальному процесі .
Ця невідповідність призводить до того, що найбільш
досвідчені педагоги здійснюють спроби власними силами наблизити викладання
предмета до професійної підготовки учнів. Вони складають завдання з виробничим
змістом, але, на жаль, ця кропітка праця не завжди призводить до бажаного
ефекту. Причина такого явища полягає у недостатній компетентності викладачів
загальноосвітніх предметів у питаннях професійно-технічного змісту навчання.
В ідеалі викладачі загальноосвітніх предметів повинні
хоча б у загальних рисах знати весь процес професійної підготовки, знати, які
складові цього процесу становлять для учнів особливу складність. У такому разі
вони завжди зможуть виділити і посилити відповідно до свого предмета ті
компоненти навчальної діяльності, які необхідні при оволодінні професійними
знаннями.
Щоб досягти цієї мети, необхідно постійно погоджувати
колективну, групову роботу педагогів по встановленню міжпредметних зв’язків. Ця
діяльність може мати локальний характер, обмежуючись межами однієї навчальної
теми, може охоплювати декілька навчальних тем, пов’язаних загальними для ряду
предметів провідними ідеями, а також об’єднувати групу навчальних курсів, що
вирішують комплексну міжпредметну проблему.
Таким чином, міжпредметні зв'язки стають засобом
підвищення наукового рівня і політехнічної спрямованості теоретичного і
виробничого навчання.
Для їх реалізації необхідно виділити опорні поняття в
кожному навчальному предметі (відповідно наукові, загальнотехнічні,
професійні), встановити їхній зв'язок з виробничим навчанням, додати поняттям
політехнічну функцію і розробити методичні засоби здійснення зв'язків не тільки
в змісті, але й у навчальній діяльності учнів.
Координацію методичної роботи викладачів і майстрів
виробничого навчання по реалізації складної структури міжпредметних зв'язків
здійснюють заступник директора по навчально-виробничій роботі і методист ПТНЗ.
Вони:
·
сприяють вивченню
викладачами загальноосвітніх предметів навчальних програм по виробничому
навчанню, а викладачами спеціальних дисциплін – програм загальноосвітніх
предметів;
·
здійснюють
планування комплексних екскурсій, комплексних контрольних робіт тощо;
·
включають
питання міжпредметних зв'язків у плани проведення педрад і засідань методичних
комісій;
·
організують
обмін досвідом (взаємовідвідування та аналіз відкритих уроків і позакласних
заходів з міжпредметними зв'язками, підготовка методичних розробок для педагогічного
кабінету училища).
Викладачі повинні визначити безпосередню мету
використання матеріалу професійної спрямованості на кожному конкретному уроці,
якщо цього вимагає його зміст; складати і розв’язувати задачі з виробничим
змістом; використовувати на уроках технічну та довідкову літературу.
Там, де педагогічні працівники оволоділи і постійно
використовують методику відбору і структурування змісту навчального матеріалу
на основі зв’язку загальноосвітніх і професійно–технічних дисциплін, де, виходячи
із досягнень педагогічної науки і передового педагогічного досвіду, готуються і
проводяться уроки, позаурочні заходи, помітне підвищення якості навчання і
виховання учнів.
Отож випливає висновок, що необхідно постійно вести
серйозну розмову про те, якою повинна бути загальноосвітня підготовка у
професійно-технічних навчальних закладах і як найбільш ефективно
використовувати резерви для її удосконалення, адже це допоможе майбутнім
робітникам стати мобільнішими, зробить професійні заклади привабливішими для
академічно здібної і економічно самостійної молоді.
Список літератури:
1. Бірюкова В.Зміст навчання в системі професійно-технічних закладах
України//Профтехосвіта.-2010.-№11(23).
2. Пометун О., Пироженко Л. Сучасний урок.-К.: «А.С.К.» 2005.-с.3.
| 
