Розкриваючи сутність поняття «метод проектів», перш за все хочу наголосити на тому, що звернення до цієї теми зумовила не данина моді, а  переконання  у тому, що саме цю педагогічну технологію вирізняють з поміж інших такі важливі складові навчально-виховного процесу, як практичне спрямування навчальної діяльності, посилення мотивації пізнавальної активності учнів, можливість інтегрувати знання з різних предметів, як спеціальних, так і загальноосвітніх, керованість самостійною діяльностю вихованців.

З іншого боку, хвиля захоплення проектами призвела до того, що робити це стало модно, причому часто метою є бажання «засвітитися» на якому-небудь конкурсі. Ця тенденція може принести багато шкоди, тому потрібно чітко визначити, навіщо виконується той або інший проект, чому можуть навчитися учні, що саме повинен робити кожен учасник роботи (і учні, і викладач), щоб досягти позитивного результату.

Якщо говорити про історію виникнення проектної технології, то слід зауважити, що вона народилася на початку ХХ століття практично одночасно у двох країнах: Сполучених Штатах Америки (Джон Дьюї) та Росії (С.Т.Шацький). Тоді цей метод частіше називали методом проблем. Але якщо у практиці американської школи він активно використовується й дотепер, то на педагогічному просторі колишнього СРСР він швидко втратив свої позиції й через сто років став сприйматися як інноваційний.

Джон Дьюї справедливо вважав, що для того, щоб учень сприймав знання як дійсно необхідні, йому потрібно поставити перед собою і вирішити за допомогою саме цих знань значущу для нього проблему. Результат цієї діяльності учня можна побачити, осмислити, застосувати на практиці.

Аналіз процесів реалізації методу проектів у різних країнах світу свідчить про позитивне сприйняття доцільності його впровадження. Наприклад, у школах США, Великої Британії, Бельгії,  Фінляндії, Німеччини, Нідерландів, Італії,  Ізраїлю проектне навчання набуло широкого поширення, тому що саме воно оптимально інтегрувало теоретичні знання з їх практичним застосуванням під час виконання конкретних завдань.

Що стосується СРСР, є декілька причин, через які метод проектів не зміг проявити себе, а у 1931 році взагалі був заборонений постановою ЦК ВКП(б):

-             не було вчителів, здатних працювати з проектами;

-             не було розробленої методики проектної діяльності;

-             надмірне захоплення методом проектів ігнорувало інші методи навчання;

-             метод проектів неграмотно з'єднали з ідеєю «комплексних програм»;

-             відмінили оцінки і атестати, а індивідуальні заліки, що існували раніше, замінили колективними заліками по кожному з виконаних завдань.

Ось як описує метод проектів у радянській школі тих часів відомий російський письменник В. Катаєв у своєму романі «Два капітани»:

«Старенькая преподавательница Серафима Петровна приходила в школу с дорожным мешком за плечами, учила нас… Право, мне даже трудно объяснить, чему она нас учила. Помнится, мы проходили утку. Это были сразу три урока: география, естествознание и русский… Кажется, это называлось тогда комплексным методом. В общем, все выходило «мимоходом». Очень может быть, что Серафима Петровна что-нибудь перепутала в этом методе…»

Для того, щоб ми у не повторювали невдалий досвід нещасної Серафими Петрівни, необхідно познайомитися з теоретичними засадами методу проектів.

Слід зазначити, що у науці немає єдиного тлумачення поняття «проект». У Великій Радянській енциклопедії подані наступні визначення  проекту: прототип, прообраз передбачуваного або можливого об'єкта, стану. У Радянському енциклопедичному словнику це задум, план, сукупність документів і розрахунків, необхідних для його створення, а в Енциклопедичному словнику - ідея, якою суб'єкт розпоряджається як своєю думкою.

Немає й єдиної думки щодо методу проектів. У педагогічній науці його розглядають і як особливу філософію освіти, і як форму організації навчального процесу, і як зміст або метод навчання.

Основна теза сучасного розуміння методу проектів може бути сформульована таким чином: «Все, що я вивчаю, я знаю, для чого це мені потрібно й де і як я можу ці знання застосувати». Саме вона приваблює  освітян, що прагнуть знайти розумний баланс між академічними знаннями і прагматичними уміннями.

Ми будемо виходити з того, що навчальний проект – це форма організації занять, якою передбачено комплексний характер діяльності усіх його учасників з отримання освітньої продукції за певний проміжок часу.

На основі аналізу фахових педагогічних джерел можна навести найбільш прийнятну класифікацію проектів:

-             за основною діяльністю: дослідницькі, інформаційні, творчі, ігрові, соціально-значущі;

-             за предметно-змістовими напрямами: монопроекти ( в рамках однієї предметної галузі), міжпредметні проекти;

-             за кількістю учасників: індивідуальні, групові, колективні;

-             за терміном виконання: короткотермінові, довготермінові.

Дослідницькі проекти за своєю структурою найбільш наближені до реальних наукових досліджень, оскільки передбачають наявність таких складових, як висвітлення актуальності обраної теми, визначення об’єкту та предмету дослідження, конкретизація мети, висунення гіпотези, узагальнення результатів дослідницької роботи, формулювання висновків, передбачення нових проблем для дослідження. В умовах професійно-технічних навчальних закладів такі проекти поки що є скоріше винятком, ніж правилом.

Реалізацією творчих проектів не передбачено чіткого визначення та прописування етапів здійснення дослідницької роботи, оскільки явною є підпорядкованість кінцевому результату: газеті, презентації, фільму, виховному заходу тощо. Впровадження таких проектів у практику роботи творчих педагогів вже розпочалося  в деяких ПТНЗ області.

Метою інформаційних проектів є збір необхідних даних, ознайомлення з їх змістом зацікавлених осіб, аналіз та узагальнення наявних матеріалів. Відповідно впровадженням інформаційного проекту передбачено планування діяльності учителя й діяльності учнів на кожному з етапів здійснення самостійної дослідницької роботи учнів та презентації ними кінцевих результатів.

Соціально значущі проекти, орієнтовані на інтереси певної групи учнів, потребують конкретизації дій кожного з учасників, передбачають оцінювання кінцевих результатів. Різновидом соціально значущих проектів є телекомунікаційні проекти, сутність реалізації яких полягає в колективній навчально-пізнавальній, творчій та ігровій діяльності учнів. Вони  характеризуються спільною метою, узгодженими методами й способами діяльності, спрямованими на досягнення спільного результату, та здійснюється з використанням комп’ютерної телекомунікації. Впровадженню таких проектів у практику роботи викладачів ПТНЗ сприяла участь у програмі «Intel. Навчання для майбутнього».

Яким би не був навчальний проект, в його основі – наявність проблеми, що вимагає інтегрованих знань і дослідницького пошуку її вирішення. Результати запланованої діяльності повинні мати практичну, теоретичну, пізнавальну значимість. Головною складовою методу є самостійність учня. Дуже важливою також є структуризація змістовної частини проекту із зазначенням поетапних результатів.

Використання дослідницьких підходів у проекті є свого роду наріжним каменем технології. Причому послідовність цих методів можна поставити у такий ряд: визначення проблеми (визначення завдань, які випливають із дослідження) — висунення гіпотези вирішення завдань —обговорення методів дослідження — оформлення кінцевих результатів — аналіз одержаних даних — підбиття підсумків — коригування — висновки.

Важливо постійно мати на увазі, що головним сенсом дослідження в освіті є те, що воно навчальне. Це означає, що його головна мета – розвиток особистості, а не отримання об'єктивно нового результату, як у «великій» науці. Якщо у науці головною метою є продукування нових знань, то в освіті мета дослідницької діяльності — у придбанні навичок дослідження як універсального способу освоєння дійсності, розвитку здібностей щодо дослідницького типу мислення.

Не менш важливі відмінності стосуються тематики, характеру й об'єму учнівських досліджень. Для наших учнів характерними є невисокий загальний освітній рівень, несформованість світогляду, нерозвиненість здібностей до самостійного аналізу, слабка концентрація уваги. Надмірний об'єм роботи може тільки завдати шкоди, тому далеко не кожне дослідницьке завдання придатне для реалізації у професійно-технічних навчальних закладах.

Але якщо учень зможе впоратися з роботою над навчальним проектом, можна сподіватися, що в справжньому дорослому житті він виявиться більш пристосованим: зуміє планувати власну діяльність, орієнтуватися в різноманітних ситуаціях, спільно працювати з різними людьми.

Для учнів участь у проектній діяльності – це можливість максимального розкриття свого творчого потенціалу. Вона дозволить проявити себе індивідуально або в групі, спробувати свої сили, показати публічно досягнутий результат. Це діяльність, направлена на вирішення цікавої проблеми, сформульованої у вигляді завдання, коли результат цієї діяльності — знайдений спосіб вирішення проблеми — носить практичний характер, має важливе прикладне значення і, що дуже важливо, цікавий і значущий для самих учнів.

            Для викладача проектна діяльність – це інтеграційний дидактичний засіб розвитку, навчання і виховання, який дозволяє виробляти і розвивати специфічні уміння і навички проектування і дослідження, а саме вчити учнів:

-             плануванню власної діяльності;

-             пошуку і відбору актуальної інформації і засвоєнню необхідних знань;

-             проведенню дослідження (аналізу, синтезу, висуненню гіпотези, деталізації і узагальненню);

-             практичному застосуванню знань у  різних, у тому числі й нетипових, ситуаціях;

-             вибору, освоєнню і використанню відповідної технології виготовлення продукту проектування;

-             представлення результатів своєї діяльності й ходу роботи;

-             презентації в різних формах спеціально підготовленого продукту проектування (макету, плаката, комп'ютерної презентації, креслень, моделей, театралізації, відео, аудіо і сценічних уявлень та ін.);

-             самоаналізу і рефлексії (результативності і успішності вирішення проблеми проекту).

Спробуємо проілюструвати вище викладене конкретними прикладами. Так, під час вивчення сучасної української історії викладач одного з навчальних закладів запропонувала учням роботу над проектом під загальною назвою "XX століття в історії України та моєї родини”.

Враховуючи те, що не всі сім'ї знають свій родовід, учням дозволено було вибрати для роботи будь-які роки XX століття: колективізацію й Голодомор, сталінські репресії, роки Великої Вітчизняної війни, роки брежнєвського "застою”, час Перебудови.

При проведенні аналізу роботи учні відповіли на питання: «Що вам дала проектна діяльність на уроках історії?» Підсумовуючи відповіді, можна відзначити наступне:

-             вивчаючи історію сім'ї в контексті історії країни, учні

дізнавалися про своїх рідних абсолютно нові, деколи несподівані факти; 

-             вони вивчили історичну епоху "зсередини”; 

-             в процесі роботи зміцніли психологічні контакти дітей з

батьками і вчителем історії; педагогіка співпраці стала реальністю;

-             робота сприяла збереженню традицій, історичного досвіду; 

-             багато учнів прониклися пошаною до своїх предків,

близьких людей, що прожили цікаве і важке життя.

         Ці результати стали можливими тому, що учні не просто почули від викладача історичні факти, а «пропустили» їх через досвід своєї родини. Вони зрозуміли, що історія – це не просто один з предметів у їхньому розкладі, а реальне життя близьких людей.

Викладачі математики іншого навчального закладу підготували з учнями проект «Професія шукає математика», побудований на основі теми «Розв’язування текстових задач». Він дав можливість узагальнити знання і вміння учнів розв’язувати задачі різними методами: за допомогою пропорції, лінійних та квадратних рівнянь, систем рівнянь.

Кожна навчальна група підібрала задачі, які розв’язуються одним методом, мають виробничий зміст стосовно професії, за якою вони навчаються, та ґрунтуються на краєзнавчому матеріалі. Кожна група оформила результати своєї роботи у вигляді презентації та публікації задач.

В результаті були виділені основні моделі задач та методи їх розв’язання, створений бюлетень на допомогу слабо встигаючим учням з певними для них підказками.

У процесі роботи над проектом учні побачили, як застосовуються їх знання для вирішення проблем виробничого характеру. Вони вчились систематизувати матеріал, виділяти головне, суттєве. Учні добували навички робити з Power Point, Word, Exсel, навчились знаходити необхідну інформацію в Інтернеті. Вони довели собі, що без математики неможлива успішна професійна діяльність людини.

Зрозуміло, що впровадження методу проектів на уроках та в позаурочній діяльності професійно-технічних навчальних закладів – процес досить складний. З метою досягнення позитивних результатів педагогічним колективам необхідно пройти багаторівневу систему підготовки, яка включає, перш за все, переосмислення та творчий аналіз своєї діяльності, інформаційно-теоретичну складову, апробацію отриманих знань, виявлення педагогів, які б могли навчити інших через майстер-класи та семінари-практикуми.

Маю надію, що запропонована стаття допоможе педагогам професійно-технічних навчальних закладів не тільки познайомитися з теоретичними засадами методу проектів, а й стане поштовхом для його практичного використання у власній педагогічній діяльності.