Усвідомлюю, що назва публікації може викликати здивування, адже методист повинен надавати рекомендації стосовно того, «як треба» виконувати той чи інший вид  педагогічної діяльності. Але 30-річний педагогічний стаж переконав мене у тому, що справжній урок – завжди творчість, яку не можна вкласти у прокрустове ложе методичних вказівок.

Разом з тим цей стаж дає право розглянути ті моменти діяльності викладача на уроці, які найчастіше є «каменем спотикання».      Почнемо з вибору теми відкритого уроку. Дуже часто викладач намагається сформулювати її у вигляді афоризму, проблемного запитання тощо. Якщо він робить це постійно й учні звикли до таких формулювань, тоді це виправдано. Якщо ж це відбувається раз на п’ять років, то учні розуміють, що їх педагог намагається «справити враження» на гостей, робить це виключно заради них. Тоді вже краще не відходити від формулювання тем, які визначені програмою на основі державного освітнього стандарту й  закріплені у  календарно-тематичному плані. У такому разі не треба буде й витрачати багато часу на виведення дидактичної мети уроку, адже вона стає очевидною при визначенні теми й потребує тільки озвучення й конкретизації.

         З визначенням мети теж існують неабиякі проблеми. Дуже часто викладач намагається сформулювати її науково, глибоко, розгорнуто. Настільки глибоко, що згадується Козьма Прутков з його настановою: «Нельзя объять необъятное». Наприклад, на одному з відкритих уроків я нарахувала 12(!) формулювань мети, одне з яких звучало так: «Визначити особливості національних культур». Чи не тема це для докторської дисертації?

         На іншому уроці (узагальнення та систематизація знань з теми «Переробка нафти. Застосування нафтопродуктів») викладач ставить собі за мету формування навичок спільної діяльності та ділового спілкування, розвиток творчих здібностей учнів,  зв’язного мовлення, вміння приймати рішення у нестандартних ситуаціях, розвиток соціальної активності, формування соціально-ціннісних якостей тощо. Це далеко не повний перелік того, що заплановано. А що стосується безпосередньої теми уроку, то про це записано лише таке: «Поглибити та розширити знання учнів про способи переробки нафти». І це, нагадаю, на уроці узагальнення та систематизації знань.

         Дуже часто викладач на відкритому уроці багатозначно повідомляє, що урок сьогодні буде нестандартним. Навіщо? Таким чином він викриває себе перед учнями, для яких знову постає питання: для кого так старається вчитель, якщо для нас він завжди проводить звичайні уроки? Та й для членів «комісії» такий акцент робити не треба. Нехай тішаться ілюзією, що ви завжди на уроці – новатор.

         Якщо ж викладач дійсно обрав нестандартну форму проведення уроку, то він повинен пам’ятати, що головна проблема – цієї форми дотриматися. А для цього її необхідно досконало вивчити, декілька разів «обкатати», щоб і сам викладач, і його учні вміли діяти у такому середовищі, щоб поведінка всіх учасників навчального процесу була органічною й невимушеною. Я маю на увазі форму, а не сам відкритий урок, бо якщо зловживати його «обкатуванням», то як урок він вже не буде сприйматися учнями, а цей факт завжди є очевидним для присутніх. Як часто на відкритих уроках діти слідкують тільки за тим, щоб вчасно «вступити» й правильно відіграти свою роль, яку вони, за їх власними висловлюваннями, «завчили». А ті, хто такої ролі не отримав, потихеньку засинають.

Необхідно пам’ятати також, що кожна форма має свої атрибути, невід’ємні ознаки. Дослідження, подорож, гра, проектна діяльність  - дуже добре, коли ці назви дійсно відповідають тому, що відбувається на уроці.

         В останній методичній розробці уроку, яку довелося аналізувати, було заявлено, що він проводиться у формі історичної подорожі. А насправді урок більше нагадував усний журнал. Вступне ж слово викладача «По країнах і континентах» можна було б назвати подорожжю (тільки не історичною, а географічною), якби у цього «вояжу» був маршрут.

         Крім того, форма повинна відповідати змісту навчального матеріалу. Важко уявити, наприклад,  гру за темою «Виробництво сталі» або «Переробка нафти".  Взагалі, гра на уроці – важка праця, як це не дивно. Якщо ж педагог не вміє грати сам, то в жодному разі не треба залучати до цього учнів, особливо під час відкритого уроку.

         Декілька слів про групову форму роботи, яка сьогодні знову популярна. Вона дійсно може бути дуже ефективною, але на відкритому уроці є здебільшого недоречною, тому що коли «гості» виключені з діяльнісного середовища, вони починають спілкуватися між собою, заглядати в учнівські зошити, а це нервує викладача, порушує сприйняття уроку як цілісної події. У разі, коли педагог впевнений, що саме групова форма роботи йому необхідна, треба спланувати паралельно ще один вид діяльності для окремих учнів, або набратися сміливості й залучити до роботи «гостей».

         Що ж стосується змісту уроку, то помилковим здається намагання штучно підвищити його рівень, аби продемонструвати власні глибокі знання з предмету. Я не закликаю до примітивізації навчального матеріалу, проте всі ми добре знаємо середньостатистичного учня ПТНЗ, який не завжди знає табличку множення.

         Не слід й надмірно захоплюватися додатковим цікавим матеріалом. Загроза полягає у тому, що учні можуть запам’ятати тільки «цікавинки», а не головний зміст уроку.

         Щодо вибору педагогічних методів, то  на відкритому уроці не слід зловживати лекцією, навіть якщо вона «з елементами бесіди». Не кожен викладач є талановитим оратором, до того ж інформація у такому випадку передається в одному напрямку, а учні дуже скоро «виключаються» з процесу сприйняття. Щоб цього не сталося, власний виклад матеріалу необхідно супроводжувати завданнями «на слухання» на зразок таких: знайдіть протиріччя у моїй оповіді, складіть план повідомлення, дайте після прослуховування відповідь на такі питання, сформулюйте головні тези лекції тощо.

         Відомо, що за урок учень повинен змінити до 5 видів діяльності. Якщо їх менше – урок буде монотонним, якщо більше – схожим на калейдоскоп. Тому не треба зловживати бажанням продемонструвати присутнім «все краще одразу».

         Необхідно сказати й декілька слів про використання технічних засобів навчання. У практику освітян останнім часом все частіше входять інформаційно-комунікаційні технології, але якщо на екран цілий урок виведений тільки запис теми або якась красива картинка, це ще не свідчить про оволодіння викладачем цими технологіями.

         Слід також пам’ятати, що призначення медіа на уроці – замінити застарілі та примітивні дидактичні засоби, а не дублювати їх. Прикро, коли матеріали, одержані за допомогою мультимедійних технологій, відзначаються невпорядкованістю, відсутністю естетичних смаків, містять орфографічні помилки, неперевірену інформацію. Не слід забувати, що іноді гарно виконана таблиця дає можливість активізувати учнів краще, ніж недолугі ІКТ.  

         Можливо, дехто не погодиться зі мною. Тоді радо запрошую до розмови.

         Переконана, що більшість викладачів у наших навчальних закладах – люди творчі та небайдужі. Але, на жаль, дуже глибоко живе в нас страх перед перевіряючими  різного калібру, намагання зробити все «як треба», навіть ціною нівелювання себе як особистості.

         Віктор Гюго колись сказав:

Якщо ви каміння – будьте магнітом,

Якщо ви рослина – будьте мімозою,

Якщо ви людина – будьте коханням.

         Доповнюючи класика, хочу побажати всім:

                            Якщо ви вчитель – будьте джерелом.